ЖНИВА РОЗПАЧУ

2019-11-22

/Files/images/nformatsyno-pznavaln_godini/IMG-f32166c55a86de6ab390eda341e9dbd9-V.jpg

22 листопада з метою вшанування пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, що щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій XX століття було проведено урок пам'яті «Жнива розпачу».

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину відворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше.

В історії СРСР голодомори повторювались кожних 10-13 років: 1921-1922 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. Голод 1921 року заходить в Україну не сам, його під руки вели тоді посуха, вітровії, градобої - стихія, природні лиха. Люди говорили, що все від Бога. То були голодні часи, непрошені, ніким не приведені, не підіслані, стра­хітливі години.

Першопричиною голоду 1932-1933 років є хлібозаготівлі. Уже в 1932 році село було в осно­вному колективізоване. З технічного боку хлібозаго­тівля стала зовсім простою справою: зерно вивозили на елеватори і зсипні пункти прямо з колгоспних полів. Заготівлі з урожаю 1931 року тривали всю зиму і затяглися аж до весни 1932 року.

Закон від 7 серпня 1937 року про «5 колосків». Тисячі колгоспників, у тому числі підлітки, жінки засуджувалися як злісні вороги народу. Репресії, хлібозаготівлі, посуха ще більша, ніж у 1921 році, масова втеча із сіл в міста, пошуки їжі. Не можна збирати колосків, бо передбачалось ув'язнення від 7 до 10 років з конфіскацією майна. Конфісковане зерно було експортоване у «братні країни» безкоштовно як «братня допомога». Уряд втретє робив вигляд, що голоду немає. Історія повторилася втретє. Це був голод 1946-1947 років. Випадки людоїдства, дистрофії, анемії. Від голоду померло тоді один мільйон осіб.

Але найбільше нещастя приніс голод, який гуляв Україною вісім місяців - від Покрови 1932 року до Трійці 1933-го, який перетворив Україну на суцільний цвинтар, за вісім місяців - більше семи мільйонів смертей. Цю страшну цифру ми повинні завжди пам'ятати.

Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І, виявляється, такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтували з відома радянського керівництва світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 осіб.

Із голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам, ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. На нашому столі присутні і хліб, і зерно. Зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

Мизакликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору!

Дудник Т.В.,

класний керівник 6 класу

Кiлькiсть переглядiв: 138

Коментарi