/Files/images/nshrlI_ul3M.jpgБАЧИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ


СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ…

Що ми знаємо про загиблих героїв? Ім’я, прізвище, дата народження й смерті, можливо, кілька стислих рядків у газеті – “жив, воював, загинув”. А що ми знаємо про них, як про людей? Чим цікавилися, про що мріяли, ким були до того, як узяли до рук зброю й пішли захищати Україну?

Народився Саша в селі Красилівці Ставищенського району Київської області 18 вересня 1979 року в сім'ї колгоспників Сергія Михайловича та Неоніли Іванівни Бачинських.

Серед чотирьох синів, які виховувалися в сім'ї, Олександр - наймолодший.

Після закінчення Красилівської середньої школи проходив службу в Збройних силах України. Повернувшись, одружився та проживав у сусідньому селі Гейсиха. У 2011 році разом із сім'єю переїхав на проживання в наше село. Працював у ТОВ «Красилівське» на різних роботах. Саша мав спокійну та врівноважену вдачу. За першим проханням односельчан завжди ішов на допомогу. Не відмовився і тоді, коли потрібно було стати на захист Вітчизни. У перших рядах пішов захищати кордони української землі. Хоча сам - тато п'ятьох діток і розумів, як їм важко без нього, як болить материнське та батьківське серце і як дружина чекає додому.

Та він солдат і виконував військовий наказ.

Під час важких боїв на території Луганської області під селом Зеленопілля 11 липня 2014 року Олександру був даний наказ вивезти поранених бійців, та під час завдання сам був важко поранений осколком "Граду". А далі - госпіталь, проведення важких операцій, реабілітація і велике бажання одужати, стати на ноги, щоб бути опорою дітям, дружині, батькам.

Родині довелося пройти через важкі випробування: майже постійне життя в лікарнях у різних містах країни. Два роки надії. Але дива не сталося...

Важке поранення не піддавалося лікуванню. Із лютого 2016 року Олександр безперервно знаходиться в Київській лікарні під наглядом лікарів. Йому знову проводять низку операцій. Довга боротьба за життя, та на цей раз хвороба виявилася сильнішою і жорстоко забрала Сашу з родини. Перестало битися серце хороброї і мужньої людини, відважного бійця.

Невимовним болем смерть односельчанина стала і для зем­ляків, адже наше село втратило чудову, чесну людину, батьки - доброго сина, дружина - чуйного чоловіка, діти - дорогого тата.

У середині січня 2015 року, згідно з Указом Президента, Бачинський Олександр Сергійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Відійшовши за межу вічності, у серцях рідних і близьких людей Олександр залишиться таким же, як і був: добрим, людяним, щирим.

Ми не в праві його забути. Забути усіх тих, хто здійнявся на небо і долучився до лав пантеону Героїв. Пам’ятаймо їх вічно!

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТУ ГЕРОЯ

Спогади сусіда, однокласника, вірного друга Чехова Віктора

Коли на Сході почали розгортатися непередбачувані події, Олександр Бачинський, мій сусід, пішов у армію. Його товариші згадують, що Саша був мужнім і порядним товаришем, завжди приходив на допомогу. Завдяки невеликому зросту та вправності дій, він встигав витягти поранених товаришів по зброї із найнебезпечніших місць, його навіть називали «лазутчиком».

Яким він був до того часу, коли пішов на «війну»? Зовсім не пам’ятаю його без діла. Батько п’яти дітей, він постійно дбав про добробут та благополуччя у родині. Незважаючи на те, що не закінчив Олександр ні училища, ні університету, це був справжній трудяга. Зустріти щоранку його можна було, коли їхав звичним транспортом, запряженою у віз конячиною, в колективне господарство «Красилівське» на роботу.

Схилена набік голова, коротко підстрижені вуса завжди робили його обличчя умиротвореним. Не пам’ятаю, щоб цей чоловік проїхав не привітавшись. Завжди доброзичливий, життєрадісний, ніколи не відмовляв односельцям у допомозі: чи то череду відпасти, чи сіно перевезти, чи будинок збудувати – на все годилися його швидкі ноги та вправні руки.

У липні 2014 року у самому пеклі бою, прикриваючи собою товаришів, був важко поранений. Після проведених операцій та тривалого лікування Саші не стало.

Спогади першої вчительки Швець Ганни Миколаївни

Виблискували у небесній сині жовтою різьбою берези, святковими у своїй красі стояли золотаво-червоні клени, вже переливалися бронзою осики, від фіолетово-червоних до мідних відтінків сяяли вдалині вбрані в свої шати дерева. Все переливалося блискітками сонячного проміння. Чудово навкруги!

Але дуже сумно на серці у красилівчан. Вони прощаються із учасником АТО, зовсім ще молодим татом, сином, братом Бачинським Олександром Сергійовичем.

Мимоволі згадую Сашу учнем початкової школи. Русяве пряме волосся, гарно зачесане, очі карі, завжди вдячні, погляд трішки засмучений. Мав обличчя кругле, інколи задумане, посмішку загадкову, носик симпатичний. А руки у нього були ласкаві, ніжні, як у дівчинки, одяг завжди охайний, простий. Привітний, завжди говорить спокійно, чітко. Таким постає переді мною цей чудовий хлопчик.

Кажуть, був такий, як усі. Справді, був такий, як усі: ходив у школу, пас худобу.

Саша, Сашуня, кликали його всі в колективі, бо він був найменший за зростом у нашому класі. Простий сільський учень. Змалку любив працювати, допомагати рідним, любив природу.

Спливає у пам’яті, як у 3 класі був урок розвитку зв’язного мовлення на тему «Мої літні канікули». Кожний готував щось особливе. Саша вивчив вірш:

Дзвони літа я чую над лугом,

Чую голос солов’я у гаю.

Ми ще вранці зібралися з другом

Знов піти на лугівку свою.

Там веселка у росах іскриться,

Тиху думу нашіптує річка,

Там у кожного є таємниця,

Тож попробуй знайди, відгадай…

Чудом збереглися ці рядки, і рада дуже цьому. Адже вони ще раз підтверджують, що в його серденьку були постійно думи, таємничі сподівання. Мабуть, вже тоді йому доля пророкувала такі випробування: захищати рідну Україну, зберегти її незалежність.

У нього був друг по парті й сусід Вітя Чехов. Вони допомагали один одному у всьому. Дитяча дружба переросла у міцну дружбу на все життя. Ще раз переконуюсь: Саша був товариський, справедливий.

Стою на вулиці його дитинства і бачу маму й тата. Водночас відчуваю, скільки гордості в батькових очах, скільки любові в маминих устах за свого сина-героя, сина-мізинчика. Підтверджується думка, що тільки той щастя має, хто свій рід прославляє.

Дороги різні є в житті,

Є – небезпечні, є – прямі,

Дороги довгими бувають,

Де люди щастя все шукають.

Його щастя – це щастя українців, щастя рідних діток, дружини, мами й тата.

Якби я заволоділа чарівною паличкою, то спочатку потурбувалася б про те, щоб не Землі не було воєн, щоб не гинули хлопці такі, як Саша. А ще щоб вони були улюбленцями, дорогими синами і чудовими татами завжди, а життєві дороги їхні довгими й щасливими.

Спогади однокласниці Забудько Оксани

У нашому класі навчався учень, про якого можна сказати лише позитивні слова, це Бачинський Олександр. Пам’ятаю Сашка хорошим, спокійним і доброзичливим хлопцем. Був він людиною з відкритою душею, завжди допомагав тим, хто до нього звертався.

Крім того, що Саша постійно брав участь у спортивних змаганнях, він ще й був працелюбним. Будь-яку фізичну роботу виконував із задоволенням і на відмінно.

Навчався Олександр у межах своїх можливостей. Але пригадую те, як натхненно декламував вивчені напам’ять вірші на військову тематику і вкладав у них свою душу.

Говорити про такого хлопця можна багато хорошого, і в пам’яті кожного він залишиться як мужній, хоробрий захисник нашої Батьківщини.

Коли почалася «неоголошена війна» на Сході, ніхто із нас, однокласників, навіть подумати не міг, що саме Саша піде захищати свою родину, своє село, свою країну. Але так сталося, що саме він був призваний у перші ряди мобілізованих. І до цієї справи Олександр поставився відповідально.

Бачинський Саша віддав своє життя за мир і спокій в Україні.

У пам’яті однокласників він залишиться хорошою людиною, мужнім і відданим Героєм.

Зі спогадів волонтера Володимира Степанця

29 вересня помер український воїн 8-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ої гвардійської окремої механізованої бригади Олександр Бачинський, поранений у 2014 році в Зеленопіллі під час вивезення поранених воїнів.

«Буває так, що ти обіймеш друга сьогодні, а наступного дня… тобі по телефону скажуть, що він загинув… Але буває й так, що боєць отримує поранення у бою, а потім… більше двох років двобою зі смертю за право жити, ходити, обіймати своїх дітей, та раптом… його серце вже не б'ється… А вдома залишаються батьки, дружина та п'ятеро діточок…»

Коли потрапляєш у наше українське село, дуже швидко розумієш, що в людях навколо є те, що ніколи й нікому не дасть їх зламати… Він був саме такий… І залишився… Наймолодший син із чотирьох дітей у сільській родині. Народився 18.09.1979 у селі Красилівці, що в Ставищенському районі Київщини.

У березні 2014-го, коли війна здавалася такою нереальною та тільки ймовірною, його, 35-річного батька 5-х дітей, призвали до лав Збройних сил України. Колись він відслужив "срочку", повернувся та оженився. Спочатку з дружиною Наталкою жив у селі Гейсиха, звідки з родиною в 2011-му переїхали знов до рідної Красилівки. Коли його мобілізували, він міг відмовитися. Він міг звільнитись і потім, коли їх повезли на полігон. Він цього не зробив… Він пішов боронити Батьківщину!

Його звуть Бачинський Олександр Сергійович… Сашко… Рядовий. Механік. Боєць 8-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ої гвардійської окремої механізованої бригади. Позивний "Печкін". Він був у першій хвилі. Він був у перших рядах наших захисників у цій війні.

«Як кажуть його друзі та командири - Сашко мав спокійну та врівноважену вдачу, завжди на перше прохання приходив на допомогу. Не відмовився і тоді, коли потрібно було стати на захист України від російської загрози на сході. Хоча сам він батько п'ятьох діточок і добре розумів, як їм важко без нього… і як болить материнське та батьківське серце… і як хвилюється та чекає дружина…»

11 липня 2014 року в Зеленопіллі, що в Донецькій області, під час вивезення поранених бійців Олександр потрапив під обстріл із "Градів". Він отримав тяжке осколкове поранення в область шиї та через ліву ключицю в спину. Осколок пошкодив ліву легеню та нирки, зруйнував хребет і спинний мозок…

А далі - часткове паралізування тіла… Він не міг ходити… навіть говорити… шпиталь, цивільні та військові лікарі та лікарні, важкі операції, реабілітації… Бажання стати на ноги, знов ходити… Люди постійно надавали безкорисну волонтерську допомогу в лікуванні й допомагали родині Сашка. Головний хірург військово-медичного клінічного центру Південного регіону називав Сашка дуже мужньою людиною. І не тільки він… У середині січня 2015 року, згідно з Указом Президента, Бачинський Олександр Сергійович був нагороджений орденом "За мужність ІІІ-го ступеня", - додав волонтер.

Але важке поранення не піддавалося лікуванню. Постійний нагляд лікарів… безліч операцій… Під час останньої, 29 вересня 2016 року, серце Сашка не витримало в цьому двобої життя і смерті… Він помер…30 вересня 2016 року Сашка поховали на його батьківщині, на цвинтарі села Красилівки Ставищенського району Київської області. Серед тих, хто прийшов із ним попрощатися, були його бойові побратими та командири.

У скорботі залишилася родина… Батько - Сергій Михайлович і мати - Неоніла Іванівна… Дружина Наталія, діти… 9-річний Андрій, 18-річна Вероніка, 8-річна Тетянка, 5-річна Анжела та 4-річна Лілія…Чимало хто з вас може уявити собі, що таке для родини втратити сина й чоловіка… Тим більше, що таке втратити батька п'ятьох дітей… Де меншій дівчинці лише 4 роки…Сашко був серед тих, хто першим захистив нас там! Він був і серед перших тяжко поранених наших бійців. Він не здавався ні на фронті, ні на лікарняному ліжку!

ПОМИРАЮТЬ НАЙКРАЩІ

Помирають найкращі, але не від старості,

А скоріш від зневіри й брехні,

Від підлості і лукавості,

Від крику у серці - «ні!»

Помирають юними на майданах,

На останнім святім рубежі,

Щоб навіки знищить тиранів.

Йдуть на бити, кулі, ножі.

Помирають від ран смертельних

У боях, в медсанбатах,

Помирають від болю пекельного

Юні хлопці - навіки солдати.

Восени помирають, напровесні

Найдостойніші серед нас,

Ні на крок не ступивши від совісті,

Зупинивши на віки свій час.

…Кайтесь всі, хто до цього причетний

І хто має дітей своїх.

Кайтесь всі, бо ви також смертні,

І відмолюйте гріх…

Т.АЛЬМУЖНА


ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ,

НАШОМУ ЗЕМЛЯКУ БАЧИНСЬКОМУ ОЛЕКСАНДРУ

Лежать герої тут АТО,

З них не боявсь в боях ніхто.

Лежить Бачинський наш земляк,

Що встать не може вже ніяк.

Його Одеса прийняла

І лікування почала.

Покинув він свою сім'ю

І рідну ненечку свою.

Пішов солдатом воювать,

Щоб рідну землю не віддать

Тим кровопивцям - чужакам ,

Які загрожують всім нам.

Злочинцям, що ідуть з Кремля,

Бо за ним рідная земля.

І її треба захистить,

Хоробро нечисть зупинить.

Тепер лежить він, не встає,

Лиш тільки спрагло воду п'є.

Хребет прострелений болить

Та дуже хоче Сашко жить.

Трубки з легень його стирчать,

А дома діточки кричать

За рідним таточком своїм

Для них найкращим, дорогим, їх п'ятеро у нього є,

І кожен з них йому дає

Надію в світі цьому жить,

Життя своє для них хранить.

І ненька теж за ним рида,

Щодня у Господа пита.

Та й просить в нього, щоб жив син,

Щоб став на ноги уже він.

Громадськість рідного села

Йому грошей уся здала.

Щоб на ці гроші лікувавсь,

Здоров'я й сили набиравсь.

Щоб він на ноги уже встав,

Жити по-новому почав.

Щоб жив в Красилівці, в селі,

А його діточки малі

Його любили цілий вік,

Бо він хороший чоловік,

Бо він себе не пожалів,

Щоб рідний край наш ясно цвів!

О.Пустовгар


В ПАМ'ЯТЬ САШКОВІ БАЧИНСЬКОМУ

Вже помер із Красилівки Саша,
Вже душа його в Рай відійшла,
Вже розбилась страждань його чаша,
Життя в нього війна відняла.
В чотирнадцятім став він до бою.
За Вітчизну пішов воювать
З терористів проклятих ордою,
Україну щоб їм не віддать.
Йому орден "За мужність" вручили,
Бо Герой - наш Бачинський земляк.
У бою вороги не убили,
Залишився ще жити солдат.
Та солдата поранило сильно,
Довго він у шпиталі лежав.
Він хотів, щоб жили ми всі вільно,
"Жити!"- в серці він мрію плекав.
Мріяв Саша піднятись на ноги
І пожити для діток своїх,
Та забрав його Бог у дорогу,
Де багато солдатів таких.
Тих солдатів, що вже не вернути
У свій дім, у родину свою.
Їх ніколи не можна забути,
Бо загинули в лютім бою.
Спіть, солдати, у вічнім мовчанні,
Брата Сашу до себе прийміть.
Що до Бога пішов так зарання,
Його, діти і рідні, простіть.
Вся родина твоя нині плаче,
Все село плаче рідне твоє.
Не забудем тебе, наш земляче,
Взяли образ твій в серце своє.

О.Пустовгар

ПАМ’ЯТІ САШІ БАЧИНСЬКОГО

Мить зупинись і ніколи не повторись.

Маленький хлопчик ридає,

Батька–героя він проводжає

Туди, звідки не вертають.

Про це всі добре знають.

І як йому малому підростати,

Від тата підтримки не мати.

Це зараз усі співчувають,

А з часом, може, і забувають.

Велике те горе, як людина вмирає,

У стократ сильніше, як сиріт лишає.

Виростуть дітки і в люди підуть,

Про батька-героя їм не забуть.

Ясною зіркою, променем світлим

Дивиться Саша з неба привітно.

Життя молоде він не даром віддав.

(Ще й муки страшнії два роки терпів)

Він наближав той Перемоги День,

Що ворог згине й мир прийде!

Скільки ж горя приносить всім людям війна?!

Хай згине навіки проклята вона!

Бо є вже й зараз «діти війни»

Ті, що батьки їх в АТО полягли.

Господи Праведний, так і зроби,

Щоб у світі ніколи не було війни!

Досить вже сиріт і сліз матерів,

Тільки для щастя хай родять синів!

Чи Бога, чи владу, кого вже просить?

Щоб війну цю страшную навік припинить!

Л.Д.Гончарук. 16.11.2016


Саші Бачинському присвячую

Війна…Страшне до болю слово

Несе з собою біль і жах

Біду несе, руїни, смерті і в мить стихає на вустах

Збиває з ритму серця стук

Трусяться ноги й тремор рук

Й застряг язик в самій горлянці

І зупинились раптом танці

Гуляла молодь на гулянці

Замовкла музика в ту ж мить

Завмерло все…Лиш серця стук: тук-тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук,

Прийшла біда до нас в державу

Жили спокійно й не чекали

В кожну сім’ю, у кожну хату, в кожне село, а їх багато

У кожне місто - мале й велике

Прийшло не прошене це, лихо

Й зривало кришу з голови

Й до військкомату хлопці йшли.

Захисники, сини Держави

Які за неї стіною стали

І по призову й добровольці

Бо не могли стоять в сторонці

Пішли Вітчизну захищати

Свій рідний дім, дружину й матір

Маленьких й старшеньких дитяток

Своє село, свою Державу

Й ніхто з них не думав про похвалу, чи славу

Співали дружно Гімн держави

І захищать її пішли

Пішли і з нашого села герої

Їх було багато – не двоє й не троє

Були й досвідчені й невмілі

Історію в боях творили, відчайдухи і сміливі

Наші хоробрі захисники, - мужчини в літах й молоденькі синки.

Серед наших хлопців – був Саша Бачинський

Найменший син своїх батьків

І п’ятеро діток маленьких, залишив у хаті

Яких він над усе любив.

Любив дружину чорноброву

І маму й тата і братів

Та як прийшла біда до хати

Назустріч їй, він поспішив.

Хоробрий й розумний, спокійний й сміливий

На своїм БТР-рі він завжди встигав

Щоб вчасно надати поміч друзям по зброї

Тим славним солдатам, що своїми тілами

Свою Батьківщину і нас захищав.

Сміливий, ти Сашо – гордості наша

Завжди попереду й угору комусь

Того захистити, тому підсобити

Чому не вберіг його? – Господи мій.

Адже в нього дітки остались – сирітки

Старий батько й мати й жона молода

І ще зовсім не жив, життя його не бачив

Навіщо втратили стількох синів ми славних.

Щоб лише в пам’яті лишилися в живих?

Підірвавсь БТР на проклятім фугасі

Тіло здригнулось, та втримавсь наш Саша

В очах промайнули голівки малявок

І мами і тата і старшого брата

І до болю в суглобах – батьківська хата.

Яка виряджала воїна з хати

І мала здоровим з війни зустрічати

Та Саша вернувся скаліченим дуже

Й за життя тримався мій любий друже

Складні операції, перев’язки, наркози

Усе він здолав й стогнав тихо в знемозі

Та Рини були не сумісні з життям

Й наш славний Герой, Богу душу віддав

І дзвони в церкві задзвонили, а в хаті –

Рідні голосили і дітки плакали над татом

Над славним воїном солдатом

Який пішов у інший світ, лишивши чорний по собі слід.

Тисячі людей у скорботі стояли

Саші Бачинському шану віддали.

Квіти й могильні вінки. Спи Сашо спокійно,

Прожив гідно ти.

Повернувсь ти додому, щоб навічно спочити,

Де поряд батьки й підростатимуть діти.

Герою наш, тебе шануєм і вічно по тобі сумуєм,

Бо завдяки таким солдатам, яких зростила проста мати,

Життя існує на землі.

Хай живе син й живе хай мати

Й живуть хай люди на землі цій.

Н.Ю.Зайчук

Кiлькiсть переглядiв: 73

Коментарi